Хухи – охоронці природи давніх Українців

Будьмо відверті: не усі вірування праслов’ян або давніх племен, які проживали на території басейнів річок Дніпра, Дністра, Бугу та Тиси можна назвати мудрими. Забобони часом штовхали наших предків робити немислимі речі. Наприклад, цілою громадою купити коня, намастити йому голову медом, сплутати ноги та втопити в ополонці – так ранньою весною задобрювали водяника.

Та навіть у ті дивні часи було розуміння, що є речі, які робити не можна – як от, смітити та шуміти в лісі, забруднювати воду, задля розваги знищувати мурашники чи вбивати тварин в період розмноження.

Екоінспекції, як і Водного та Лісового кодексу в той час не було. Але, люди вірили, що покарати за порушення правил могли певні духи природи.

Що це за духи, як вони захищали природу, та яка кара могла чекати порушників? Про це ми розкажемо у серії наших наступних дописів: “Духи – охоронці природи часів давніх українців”.

А перший із них буде про найдобріших духів природи, в яких вірили наші предки, – хухів.

Хухи – маленькі пухкі, як мох, схожі чи то на їжачків, чи то на голівки кульбабки духи природи. Вовна у них довга, пухнаста та м’яка. Зелена на спині, рожева на лапках та обличчі, очі жовто-фіалкові.

Але, згідно із віруваннями наших предків, хухи не бувають одного кольору, а змінюють своє забарвлення під колір середовища: стають блакитними біля води, зеленими – серед моху, жовтими – між опалого листя і на піску, та рожево-бузковими – серед вересу. Через те люди так рідко помічають їх. Саме тому нині “хухами” волонтери часом називають маскувальні костюми, що плетуть для наших військових.

Наші предки вірили, що, хухи – це помічники лісовика. Своїм муркотінням вони сприяють буянню та росту.

Взимку, як і багато звірів, хухи впадають у сплячку. Свої зимівники вони облаштовують у корінні дерев, всередині вистилаючи мохом. Якщо хтось зрубає взимку дерево, де жила хуха – вона загине.

Прокидаються хухи ранньою весною, коли сходить сніг. Тоді в лісі можна почути муркотіння, тихенький шепіт, писк чи навіть тихеньке хрюкання хухів.

Живуть хухи у різних місцевостях, але найбільше їх у лісі. “Ті, що живуть у лісі – звуться лісовими, ті, що по проваллях та скелях – печерницями, що понад річками та озерами – очеретянками; ті, що у високій траві та бур’янах – бур’янками…” (В. Королів-Старий, “Нечиста сила”, 1923 р).

Хухи – помічники для людей. Вони нерідко допомагають знайти дорогу людині, що заблукала, попереджають про небезпеку, та зігрівають подорожніх, рятуючи від смерті.

Хухи оберігають середовище, де живуть. Якщо бачать, що хтось посягає на природу – хухи хутенько шукають лісовика, польовика чи інших поважних духів природи, сповіщаючи про негаразди. Але самі хухи ніколи не шкодять людині – навіть якщо їх дім зруйнують, вони сумно спостерігатимуть, а згодом підуть шукати та облаштовувати нові нори.

Хухи стали таким собі узагальненням містичності довкілля, поваги до нього, закладаючи кармічність будь-яких дій для людини, особливо щодо жорстокості та зневажливого ставлення до природи і довкілля. Повне заперечення містичності, а не адаптація її до сучасних наукових поглядів на довкілля, не дає нам можливість розробити відповідну поведінкову реакцію щодо збереження природи.

А що ж буде, якщо порушника законів природи помітить лісовик, польовик чи бродниця – ми розповімо у наших наступних дописах.

Ми дякуємо захисникам і захисницям України, та закликаємо усіма можливими засобами підтримувати Збройні Сили України. Завдяки їм ми маємо можливість жити та працювати задля збереження дикої природної в незалежній вільній Україні. Віримо у перемогу, підтримуємо захисників!