Територія заказника має двох землекористувачів — Зимноводівську ОТГ і Львівську міську раду. У процесі створення заказника потрібно було працювати з ними, а також із Львівською обласною радою. Після того, як петиція набирає необхідну кількість голосів, її розглядають міські депутати. Я виступила на сесії, яка одноголосно підтримала створення заказника. Але без подальшого постійного «довбання» з боку активістів процес би не рухався. Кожен, хто береться за таку справу, має розуміти, що це гра надовго, що не вдасться перекинути все на чиновника, бо він наразі мало мотивований. Я знайшла людей, які мене підтримали, зокрема депутатка Львівської міської ради, голова екологічної комісії Ірина Оршак, депутати-мажоритарники від Білогорщі Тарас Гупало й Олена Пасевич. Допомагали у співпраці з Зимноводівською ОТГ, в роботі з управліннями Львівської міської ради.
Серед головних чинників успішності будь-якої адвокаційної кампанії (коли я як активіст беру ідею та реалізовую її) — комунікація. Об’єднати людей, домовитися з ними, знайти їхні інтереси. Не акцентувати на своїй хорошості, а говорити, що виграє кожен із залучених — Львівська міська рада, Зимноводівська ОТГ, Львівська обласна рада, мешканці, які проголосують за петицію. Важливо комунікувати з засобами масової інформації. Я залучала екологів, які поширювали інформацію, співпрацювала зокрема з організацією «Екологія — Право — Людина». Інесса Шемелинець з обласного управління екології порадила створювати заказник не загальнодержавного значення, як я спершу планувала, а місцевого. Не маючи досвіду, я могла б наполягати, й ідея загинула б у Кабміні. Тому люди — головне. Важливо також працювати з інформацією, бути компетентним, щоб щоразу, коли приходиш на переговори, вміти переконати.
Бонуси і дивіденди
— Нині триває етап юридичного завершення процедури, далі — створення програми ревіталізації. Зроблять охоронне маркування, розмістять інформаційний стенд, тоді почнеться ревіталізація. Торфи — це болотні угіддя, тому територію заказника наповнюватимуть водою. Підземні потічки не почищені, і земля висихає. Коли їх відновлять, місцевість донаводнять, торфи більше не горітимуть. Ще один бонус — територія стане ресурсом запасу води, що теж важливо. На Білогорщі досі нема каналізації, криниці всихають, а кількість населення збільшується. Неправильне використання земель теж сприяє тому, що землі висихають, і ми зможемо зупинити цей процес. Внаслідок ревіталізації відновиться популяція тварин та рослин, що дуже важливо з екологічного погляду. Ті, хто мислить на два кроки наперед, розуміють, наскільки цінним капіталовкладенням є екологія. Вона забезпечує розвиток мікрорайону, сприяє поліпшенню здоров’я мешканців, підвищує імідж перед Європою, дає змогу розраховувати на гранти в рамках спеціальних програм зі збереження ветландів (так називають болотні угіддя).
Коментар
Богдан ПРОЦЬ, кандидат біологічних наук, керівник ГО «Дунайсько-Карпатська програма»:
— Довкола Львова завжди були торфові болота, водно-болотні угіддя. Тому створення невеликої охоронної території — найменше, що можна було зробити. У 90-х роках я бував там, і місцевість мала зовсім інший вигляд: більш заводнена, росли орхідеї. Відтоді ділянка зменшилася на 25-30 %. Важливо зазначити, що природоохоронні території не є територіями особливого заповідання, їх можна використовувати. Люди можуть милуватися красою, рослини і тварини — переходити на інші місця.
Щодо природних територій у місті, то ізольовано, в оточенні будинків, вони довго не існуватимуть. Потрібно з’єднувати їх між собою, забезпечувати максимальні природні коридори між будинками. Але ці ділянки мають бути облагороджені, а не скидатися на джунглі чи хащі з інвазійними видами з Північної Америки. Вони потребують природних видів дерев — тих, що ростуть у лісах довкола. У Львові насамперед доцільно садити липу, природний ясен. На них житимуть комахи, це сприятиме відновленню екосистеми. У 70-80-х роках чимало вулиць міста засадили пенсильванським ясеном. Він створює величезну кількість насіння, яке машини вивозять за межі міста. Воно осідає в річках, вздовж них виростають дерева, що знищує природні екосистеми. Натомість липа, платан — види, які зменшують загазованість міст, не руйнують асфальту, бо коренева система йде вниз.
Наталя ДУДКО, газета “Ратуша”, 28 листопада