Що не так із Червоною книгою України?

Така уніфікація переліку рідкісних видів в абсолютно різних за природними та географічними умовами регіонах призводить до конфліктів, нерозуміння, розпорошення зусиль та низької ефективності природоохоронних заходів. Крім цього, виділення обласної регіональності, яке зараз маємо, є недостатнім. Фактично, ми втрачаємо ресурси на захист видів там, де захищати їх не варто, відтак, менше ресурсів залишається на дійсно необхідні заходи. А поміж тим – це ще й породжує конфлікти між природоохоронцями та громадськістю. Це дискредитує саму ідею Червоної книги. Адже, мешканцям окремих територій важко зрозуміти, чому охороняють види, які трапляється повсюдно та які часом ростуть ледь не як бур’ян.

В природоохоронному законодавстві України критично необхідним є оселищний підхід. Біорізноманіття можна підтримувати в першу чергу зберігаючи природні оселища, як місця існування флори та фауни. Популяції будь-якого виду рослин чи тварин охороняються у певному середовищі – оселищі. Охороняти потрібно як особини популяції виду так й оселище у якому цей вид трапляється. Крім того, абсолютна більшість типів оселищ потребує періодичного проведення заходів менеджменту, щоб підтримати їх стан. Сьогодні ми зберігаємо території, тоді як захисту насправді потребують оселища. Для прикладу: ми заповідаємо болото і забороняємо проводити на цій території будь-які заходи, але внаслідок зміни клімату болото починає пересихати. Якщо ми будемо лише охороняти територію і нічого не зробимо – за кілька років болото пересохне і всі цінні види рослин та тварин, що були на цій території зникнуть.

Чинна редакція Закону України «Про Червону книгу України» не відповідає сучасному рівню наукових знань та актуальним завданням щодо захисту видів. «Підставою для занесення видів тваринного і рослинного світу до Червоної книги України є наявність достовірних даних про чисельність популяцій та їх динаміку, поширення і зміни умов існування”, – йдеться у Законі. Проте, правда в тому, що на практиці достовірних даних про чисельність популяцій та їх динаміку немає, адже, немає механізмів, які б забезпечували систематичний моніторинг видів, які можуть перебувати під загрозою. Тож, на практиці занесення до Червоного списку відбувається грунтуючись на досвіді та інтуїції експертів, що є доволі суб’єктивним.

ГО “Дунайсько-Карпатська Програма” звернулася до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України із рядом рекомендацій та згідна працювати у робочій групі у разі необхідності. Зокрема, необхідно здійснити низку змін у Законі, у тому числі:

внести зміни, які дозволять впровадити регіональний підхід до формування червоних списків;

забезпечити моніторинг популяцій червонокнижних видів (наукові, організаційні аспекти та фінансування);

послідовно впроваджувати оселищні підходи збереження біорізноманіття. ( охорона оселищ разом із охороною видів).

визначити обов’язок на рівні Закону не лише фіксувати перелік видів, яким загрожує вимирання, але і здійснювати практичні кроки щодо їх захисту.

зміни щодо покращення правозастосування у питаннях порушення ЧКУ (контроль за виконанням закону та покарання за його порушення має бути не лише на папері). На сьогодні Червона Книга України значною мірою є декларативною або, у кращому випадку, лише інструментом для обґрунтування вибору природоохоронних територій.

Прийняття та впровадження цих норм в українське Законодавство потребує величезних обсягів роботи, зміни цілого ряду законів та підзаконних актів, а також зміни підходів. Але це єдиний шлях, який дозволить нам зменшити рівень конфліктності та підвищити ефективність збереження видів.