“Якість туристичних послуг в Україні покращується. Природоохоронні території теж намагаються йти в ногу з часом і пропонують туристам нові види відпочинку, такі як:
– водні тури в Національному природному парку «Прип’ять-Стохід»,
– спостереження за пахами (bird watching) в НПП “Тузлівські лимани”,
– екотури в Дунайському біосферному заповіднику,
– туристичні маршрути по водному плесу на каяках в НПП “Нижньодніпровський”,
– екологічні стежки у Карпатському Національному Природному Парку, тощо.
Але маємо і “перекоси”, такі як неконтрольований джипінг і надмірне навантаження на окремих територіях.
Один із найяскравіших прикладів негативних наслідків туризму – це Говерла. Гору так витоптали, що на неї важко дивитися (знищена рослинність, яри). Потрібні будуть десятиліття, щоб вона повернулася до нормального стану.
Вкрай важливим є менеджмент територіями. Наприклад, якщо ми хочемо розвантажити потік на Говерлу – ми повинні створити альтернативні туристичні шляхи і провести інформаційну кампанію. Говерла – це символ. Але не обов’язково підніматися на Говерлу, щоб її побачити: вид на Говерлу значно кращий з хребтів Кринти, Костричі чи Маришевської, ніж із підніжжя гори чи із самої Говерли.
Масовий туризм є причиною сильного антропогенного тиску, тому, розвиваючи території, важливо уникати надмірного скупчення туристів. Дуже добре, що туристи їдуть, але важливо, щоб туризм не концентрувався в одній точці.
Ще одна важлива проблема – брак інформаційної роботи із туристами, турагенціями та громадами. Добре, що туристи приїжджають, але це не означає, що вони можуть знищувати дику природу: як, наприклад, на озері Несамовите, де туристи безкарно знищують рослини занесені до Червоної книги України, тому що їм треба кип’ятити воду. З людьми потрібно проводити інформаційні заходи, інформувати, про те, що на певну територію, наприклад, не можна заходити, інформувати, чому це заборонено, фізичними засобами закривати шляхи для транспорту (шлагбауми, перекриті шляхи), тощо.
Кожен, хто має свою зону відповідальності, має працювати на цій території (це і природоохоронні території, і громади, і місцевий бізнес) – інформувати, роз’яснювати та контролювати.
Національним паркам в Україні є куди рости і розвиватися. До повного розкриття туристичного потенціалу природоохоронних територій ще далеко, але поступово в різних регіонах України для цього створюються умови, як наприклад в НПП “Пирятинський”, Карпатський НПП,
Національний природний парк “Сколівські Бескиди” чи “Бузький Гард”, де обладнано для туристів і доглядається значна кількість рекреаційних місць, туристичних маршрутів та екологічних стежок, а парки співпрацюють з місцевими громадами та бізнесом.
Та разом із цим, потрібно пам’ятати, що брак менеджменту на цінних територіях сьогодні (такі помилки як надмірне скупчення туристів в одній точці, неконтрольований джипінг, та брак інформаційної роботи із туристами) може обернутися втратою туристичного потенціалу завтра”, – каже Сергій Підмогильний.
